Ромео і Катріна кохалися давненько. Джульєтта так боялась, що може таке буть, Каралось і томилось її мале серденько, По тілу пробігала терпка червона ртуть.
Джульєтта знала точно: вони сьогодні разом, Їм тепло, добре й темно, солодко, наче в снах, В Катріни очі добрі світились наче стрази, Коли Ромео знову роздяг її в думках.
Джульєтта взяла в руку свої останні сили, Мале цинічне стерво у ній кричало знов, Свого того Ромео вона вважала милим, Але ота Катріна украла всю любов…
Тепер уже не модні отрути у пілюлях, Малі холодні кулі прийшли на вірну зміну. В кишені у Джульєтти малі холодні кулі, Що скоро просто вбили Ромео і Катріну…
Вони у ліжко впали, Ромео і Катріна, Їх в цьому світі двоє, як ніби отих куль, Один постріл - у серце, а інший був у спину. Хтось викличе вранці поліції патруль.
Червоні простирадла розвішені навколо, Заховані у постіль нещирі почуття, Заховані під ковдру тіла німі і кволі Катріна і Ромео разом пішли з життя…
Джульєтта взяла пляшку, там щось прозоро-біле Прогріло її душу аж до глибоких нір. Холоне в ній Ромео, її колишній милий, Лиш мертві тіла разом у ліжку до сих пір.
Джульєтта у підземці, а більше просто ніде, Піде з життя назавжди, бо там без перепон Якийсь останній потяг її враз переїде.
Шановні пасажири звільнили вже вагон…
Категорія: Поезія | Додав: para-bellum (04.03.2010)
| Автор: Олександра Кіткотенко
