Львів…Місто закоханих, кави, шоколаду й ліхтарів. А ще мокрої бруківки й свята. Тут тобі й найстаріший в Україні й один з найстаріших в Європі вокзалів. Тут найрізноманітніша архітектура, друга опера в Україні за красою. Вузькоколійка й Некрополь певно найвідоміших людей, походження яких, точніше навіть національність яких під сумнівом…А чого варта сама Площа Ринок, де кожний будинок має легенду, котру вам перекаже будь-який львів'янин-патріот…

І все-таки тут чогось не вистачає. Не знаю, як ви, а я завжди відчуваю, що тут щось не так… Певно останньою крапкою, котра змусила шукати це було прохання жебрачки 10 доларів оформлене словами: "Ти, як й я, циганка єврейського походження з Гулагу"(?!)

Чого коштує сморід внутрішніх двориків. Особливо трішки далі від Ринкової площі. Коти, торішнє листя й туалети. Лише в Львові бувають туалети зовні, для кількаповерхових будинків. Чесно, запах міста найдужче псує враження про нього. Особливо той затхлий, засцяний котами провінційний Львів біля Цитаделі. Провінційний по запаху, а не по архітектурі, мушу додати. Адже архітектура скрізь – надзвичайна, а запах…

Крім двориків атмосферу буденного міста передають ще й ринки. Певно я одна з найдивніших істот України,котра бажала зрозуміти місто через його ринок, тому навідалась й туди. Бабусі, дідусі, жінки, чоловіки, молоді й не дуже люди продавали своє й не дуже. Але все-одно тут інші ціни, інший настрій, не європейський, звісно, ще, але й не такий дикий, як у нас зазвичай, де тебе вилають за те, що не маєш грошей купити непотрібну тобі річ.

А чого коштує бруківка! Яка вона стара й скільки раз перележувалася! Але спробуйте походити по ній кілька годинок – відразу зрозумієте свою підготованість до гірських походів. Особливо не раджу ходити на високих підборах, хіба лишень ваш хлопець не проти поносити вас на руках до кінця цієї мандрівки.

Водночас тебе оточує суржик скрізь й поруч. При цьому саме місцевих жителів, а не "туристів". Хай хтось ще хоч слово скаже про "чисту українську львівську мову". Вони самі визнають, що говорять "галицькою", а не українською. А ще скільки там тих львів'ян, котрі є російськомовними, мало не з дитинства. Ось один хвалився, що за всі 18 років життя у Львові не говорив й слова українською (до школи російської ходив).

Скрізь й довкола повно туристів: поляки, англійці, поляки, німці, поляки, росіяни, поляки. Я не помилилась, поляків найбільше, це не дивно, адже 80% населення довоєнного міста – поляки, 15% - євреї, а інші –українці. Й лише тут серед цього моря іноземців ти розумієш, що все довкола давно працює на туризм: змішатися з натовпом й до тебе вже заговорять польською пропонуючи купити щось за злоті. Останнє було для мене в дивинку.

Було то дуже дивно побачити польських байкерів( знаючі люди казали, що ще бувають часто й німецькі), котрі чемно ходили за екскурсоводом…

І попри все це…Львів дійсно європейське місто. Тут надзвичайно чисто. Скрізь. Львів'яни не викидають нічого на вулиці, частіше напихають кишені сміттям, а потім "вигружають" то все вдома. Правда цього року смітників на вулицях побільшало, що дуже порадувало мене й певно полегшує життя багатьох. А ще від якоїсь там ініціативи у центрі стоять симпатичні паркувальні місця для велосипедів студентства, чого нам, киянам ще довго чекати.
 Крім того, місто приймає у себе велику кількість різноманітних фестивалів. На приклад, нещодавно фестиваль вуличного театру "Золотий Лев" на завершення якого майстри фаєр-шоу з Європи показали свою майстерність: жонглювали феєрверками, якщо так можна сказати.

Крім того, місто творить свої легенди й жарти: зараз найпопулярніший про Зеника (він сидів, вона працює, тільки Зеник нас врятує). Про останнього персонажа відомо кілька речей: він то герой з анекдоту й (або) символ об'єднаної "Криївки" й "Золотого дукача", себто їх пива.

Сюди приїжджають відпочити, забутися й просто побачити друзів. Іноді все разом.Іноді занадто ідеалізуючи місто. У статті я накреслила кілька проблем. Вирішуйте самі чи я права, чи ні. Але Львів можна любити, але ідеалізувати - ні, бо тоді буде страшно ходити вулицями – там же повно левів – душ видатних львів'ян. Хотітиметься й собі кимось важливим стати для нього.