по променю де сплять бомжі померлі прилізла спека у мої легені я так би дихав без вольєру марлі та звідусюди спека, бруд і клени
гіпюрне листя тисне в діафрагму уже не можу вже росту травою стаю землею втисненою в магму і бармен кров міксує із водою
бароко кленів в шибках достигає знімає жовтень свій найкращий светр дажбога й феба монотонний шепіт і донор осінь жовч переливає а я сміюся у руці катетер
