чорна кава солона та гірка
безмежні зірки, що світять тобі
мегагерцами сонно наче ріка
безтілої ночі в тиші і в самоті. безнадійно важко, безнадійно сидіти
писати, кричати і помирать на холодних
руках
край сонця і світу безсонням летіти
на підлість сонетної ночі в трояндових
снах це безсумнівну смерть, на сотні
відсотків. на сотні німих і спраглих очей
і тіні в душі безсмертно самотні
загублені рештки далеко спотілих речей про смерть я думаю о мила
про вічність і німе буття
про те, як моя злива
змиває все о те сміття... Брно 2008-08-02 | 
