Лікарка
Скільки ж тих метрів, щоб ямy—від плоті,
щоб аж до рани—вітрам?!
Чорно у небі… у тебе в роті…
тяжко-вдовино старій Скорботi!
Перша зоря…Божий храм. Ти
І про тебе, через яку сохне травень—до тОго чорно,
знає все ес-ем-те* Віслюки і не дивно, якщо півсвіту.
перекреслені навскоси біла картка і третє літо!
не червоні—лише вітри: не поранені—то й не хворі… А квіти червоні, бо їх—не лише у вази…
А хмари червоні, бо мукою небо помазане...
А трави червоні, бо травень засох через тебе…
А небо червоне, бо чорне. Бо просто—н е б о… Виходиш із білих стін— сама, наче правда, біла…
і знають про тебе від Дніпра до самого Нілу (…)
І навіть троянди—сині, і блякне на хмарах грим…
Врочисто-зелений травень… Червоні, як сон, вітри… * тут- селище міського типу | 
